Попкорн (флудильня) - Том VIII

Масёк пишет:Лялечка! Респект!!  и доброго вечера!!

Wład пишет:Доброго Вечера!

Лялька пишет:Доброго вечера, Влад!    Как Вам такое сообщение?  Конечно уже не раз готовились и к апокалипсису, и к концу света, и к темноте и вот опять,  новость была опубликована самим главой НАСА Чарльзом Болденом. С 16 по 22 декабря 2014 Земля на 6 дней погрузится в темноту.  

Спойлер:

Не «витанцьовується» й спільний військово-стратегічний простір.
Позиція Росії шоло Севастополя та Криму, намагання ізолювати Ук-
раїну в міжнароцних організаціях, звести наклеп на її ядерну політику дуже переконливо демонструють неспроможність тих, хто мріє про спільну оборону, спільні збройні сили. Тут можливий тільки один союз - союз наглядача з ув*язненим, і хто в Україні, крім, звичайно, Гриньова та Кучми, погодиться сьогодні марширувати під барабан Жириновського!
Залишається ше один спільний простір - культурний. Та з ним як-
раз ситуація складніша. В Україні знайдуться мільйони прихильників такого простору, які свято вірять у те, що наша держава не проживе без каналу «Останкіно», московсько-петербурзьких поп-груп чи мільйонних тиражів усіляких «анжелік» російською мовою. Тепер до цього ширвжитку додадуться брошури з промовами Жириновського та Зюганова,
МІЛЬЙОНИ разів повторені заклики злитися в єдиний, могутній Союз!це, природно, якщо міркувати на обивательському рівні. На більш серйозному - інтелігентському і навіть владному - рівні висловлюється думка, що реформа школи в Україні; системи вищої освіти, переорієнтація їх на потреби національного відродження негативно вплинуть на культурні зв*язки з нашим північним сусідом, зроблять недоступними .для українського народу величезні досягнення російської культури. Іноді в полеміці проскакує й така теза: самі українці мало що створили на ниві духовній (крім гопака й мелодрами), а тому нехай беруть велику ложку і черпають із сусідського культурного казана все, що тільки доступне.
Не буду ні спростовувати, ні пдтримувати цю тезу. Скажу одне: від
неї сильно пахне невіглаством, а невігласам завжди бракувало не
тільки істинних знань, а й елементарної логіки. Тож краще задекларуйм: Україна повинна бути відкритою для будь-якого культурного багажу, звідки б він не походив. Але за однієї умови: це повинен бути справжній культурний багаж, а не ерзац, не фальшивка. 
Нам потрібні цінності високої культури, а не те, що під руку попадається. Від цих фальшивок наш народ і так уже багато в чому потерпів, апріорі приймаючи все, шо йде від Москви.
Москва - найкраще місто світу. Серце нашої Вітчизни. Земля почи-
нається з Кремля. Наймудріші царі - Іван Грозний та Петро І. Найви-
датніші полководці - Олександр Суворов та Михайло Кутузов. Найвизначніші в світі письменники - Лев Толстой та Федір Достоєвський.
Найгеніальніший мислитель - Ленін. «От тайги до британских морей
Красная Армия всех сильней». Росія нікого не пригнічувала. всі народи приєднувалися до неї добровільно. Без російської культури усі б ми були б дикунами. Російський народ - наймудріший, найдемократичніший, найбільш інтернаціональний у світі, одне слово, як зволив висловитися товариш Сталін, «керівний народ».
Цей список сумнівних постулатів. які вбивали в нашу свідомість, поичинаючи з дитсадка.можна продовжувати до нескінченності. І втовкмачували їх нам з однією метою: ми повинні вірити у вищість російської нації і російської культури, вважаючи своє, рідне хоч і милим серцю, але другорядним і необов'язковим, таким, що коли воно помре після злиття націй в одну сім*ю народів, то за ним і шкодувати не варто!
Така була стратегія і тактика імперського виховання неросійських народів, націлена на їх повну і остаточну асиміляцію.
Та минув час, і поступово почалося прозріння. Почалось, тому що
сам процес перебуває лише в первісній стадії. Абсолютна більшість нашого населення досі вважає, що все створене сусідами можна оптом пе-реносити на український ґрунт і культивувати у безрозмірній кількості.
І не буде ВІД цього ні переїдання, ні отруєння, оскільки вся російська
культура - це, користуючись сучасною термінологією, абсолютно екологічно чистий продукт, замішаний виключно на ідеях добра, гуманізму, справедливості, працелюбності. Якби ж то так!
Я розумію, що тема цієї статті - матерія тонка, яка
потреьує грунтовних досліджень, а тому не збираюсь й вичерпувати.
Моє завдання скромніше: нагадати про деякі маловідомі та невідомі
істини, дати читачеві можливість подумати, чи варто зчиняти галас навколо єдиного культурного інформаційного простору. Можливо, є сенс взятися за відродження власних культурних цінностей? А щоб мене не звинувачували в русофобії та українському великодержавному шовінізмі, постараюся звертатися передусім до праць рощйських авторів, авторитет яких визнаний у всьому світі.
Отже, про яку культуру піде мова? Не тільки про культуру танцю або письменництва, а й про ту ширшу, яку енциклопедії визначають як «сукупність практичних, матеріальних і духовних досягнень суспільства, які відображають історично досягнутий рівень суспільства ї людини та втілюються у результатах продуктивної діяльності».
У нас не перевелися ще аматори повторювати, що Київська Русь
культурна колиска трьох словіянських народів, і що цю культурну
спільність вони зберегли до наших днів. І чомусь ніхто не згадує, що з ряду історичних причин один з народів випав з колиски та обірвав пуповину, яка зв'язувала його колись з Києвом - матір'ю городов руських.
Для нього почалася своя, окрема історія, в якій слов'янський фактор
(незважаючи на рух «слов*янофілів») відігравав зовсім незначну роль.
Не випадково видатний російський філософ Георгій Федотов у праці
«Росія і свобода» зазначав: «Є одна область середньовічної Русі, де вплив татарства відчувається сильніше, - спочатку майже точка на карті, потім пляма, що розпливається і за два століття покриває всю східну Русь. Це Москва, «збирачка» землі російської. Зобов*язана своїм вивищенням передусім татарофільській і зрадницькій політиці своїх перших князів, Москва завдяки їй забезпечує мир і безпеку своєї території, приваблюючи цим робоче населення, і переманює до себе митрополитів... У самій московській землі запроваджуються татарські порядки в управлінні, суді, зборі данини. Не ззовні, а зсередини татарська стихія оволодівала душею Росії,
проникала у плоть і кров. Це духовне монгольське завоювання йшло паралельно з політичним падінням Орди. У ХУ сторіччі тисячі хрещених і нехрещених татар йшли на службу до московського князя, вливаючись у ряди служилих людей. майбутнього дворянства, заражали його східними поняттями і степовим побутом».
Так, за Федотовим, закладались основи московської культури. А як
ішов її розвиток? Згідно з тим же Федотовим:
"...Весь процес історичного розвитку на Русі став протилежним
західноноєвропейському: це був розвиток від свободи до рабства. Рабство диктувалося не капризом вололарів, а новим національним завданням. Створення імперії па мізерній економічній базі. Тільки граничним і загальним напруженням, запізною дисципліною, страшними жертвами могла існувати ця злидарська, варварська держава, що безконечно розросталась.
У татарській школі, на московській службі викувався особливий тип
російської людини - московський тип, історично найбільш міцний і
тривкий з усіх змінюваних образів російського національного обличчя.
Цей тип, психологічно, становить сплав північного великокороса з кочовим степовиком... Світогляд російської людини вкрай' спростився; навіть порівняно з середньовіччям москвич примітивний. Свобода для москвича - поняття негативне: синонім розпусти, безкарності, неподобства... Розбійник - це ідеал московської волі, як Грозний - ідеал царя. Оскільки воля, подібно до анархії, неможлива в культурному співжитгі, то російський ідеал волі знаходив собі виявлення в культі пустині, дикої природи, кочового побуту, циганшини, вина, розгулу, самозабуття пристрасті розбійництва, бунту і тиранії».
Сподіваюся, що ці міркування Георгія Федотова допоможуть багатьом читачам відповісти і па запитання: звідки раптом у нинішній Росії взявся Жириновський? Він виріс з московського менталітету. Виріс, завоював позиції й почуває себе дуже впевнено. А як же інакше?
Але великоросам не вдалося уникнути не тільки татарського впливу.
Ще до нашестя монголів у верхів'ях Волги і Ками відбувався доволі
інтенсивний процес, якщо можна так висловитися, взаємо-асиміляції
русів та угро-фінів. Не випадково видатний історик Василь Ключевський у своєму «Курсі російської історії» був змушений визнати, що «в російське середовище проникало немало фізичних і моральних особливостей, успадкованих від фінів, що розчинилися в ньому». І ще одне:«Наша великоруська фізіономія не зовсім точно відтворює словїянські риси».
Але це так. між іншим, спеціально для захисників великоруської
етнічної чистоти. Ми ж повернемося до теми культури, зокрема до теми культури праці. І тут варто вислухати думку ще одного чудового представника російської філософської думки - Федора Степуна. Ось що писав він у 1923 році (в еміграції) у праці «Думки про Росію».
"Чотириста років поспіль, з самого визволення від татарського ярма.
російський народ жив. кажучи дещо парадоксально, нездійсненною
мрією включення горизонту що охоплює російську рівнину, до. складу Держави Росіської. Від царювання до царювання все ширше й ширше розливалася Росія на північ, на схід, на південь і. нарешті. на захід, шукаючи і не знаходячи природних перешкод своєму запаморочливому швидкому зростанню. За чотириста років територія Росії збільшилася у 36 разів. Факт цей, що лежить в основі російської історії, докорінним чином визначив собою не тільки стиль російського земельного господарювання, а й у певному сенсі і стиль усякого російського діяння і творчості
Труд, покладений російським народом на створення Держави
Російської, був, звичайно, величезним, і все ж він ніколи не був тим,
що під словом труд розуміє працелюбна Європа, що під ним нині ро-
зуміємо вже ми: він не був наполегливою, повільною роботою, систематичним доданням матеріалу спеціально винайденими для цього засобами. Читаючи будь-яку російську історію, Дістаеш враження, що російський народ не стільки завойовував землю, скільки без бою забирав в полон. Ця військовополонена земля і працювала на російський народ, працювала без того, щоб він сам на ній по-справжньому працював. Так постійний колонізаційний розлив Росії, безустанний приплив хлібородних рівнин, які доводилося поспіхом заселяти і засівати, позбавляв російський народ не лише необхідності, а й можливості турботливої і старанної праці на землі. Так сторіччями створювався 'у Росії стиль малокультурного. варварського господарювання, психологія
безлюбовного ставлення до улюбленої землі... У специфічній російській релігійній філософії є та сама неохайність, що й у російському земельному господарюванні».
Думки Федора Степуна проливають достатньо яскраве світло не
тільки на формування землеробської культури у Росії, а й на формування менталітету великоруської нації. Цікаво, що радянський період історії не вніс у цей менталітет якихось істотних змін. Потяг до військовополоненої землі тривав. Підтвердження цього - занедбане нечорнозем'я та «підкорена» цілина.
Який же тип людини породжує цей менталітет? Частково на це запи-
тання, як ми переконалися. відповів Георгій Федотов. Він виділив суто московський тип. Але тип загальноросійський мало чим відрізняється від типу московського. І це тонко помітив Василь Розанов, чудовий аналітик, знавець людської душі. Ось що писав він у праці «Російський Ніл»:
«Я схильний думати, що і «російські умови" в найширшому ро-
зумінні слова, захоплюючи сюди не тільки політику, а й міський та становий устрій, і церкву, і «навчання» - всі разом мало-помалу здрібнили «російську породу», довели її до виродження, до безсилля, дикості, черствості, до втрати самої вразливості, і ця тупість вразливості стала не особистим, а родовим, спадковим, звідки й пояснюється безліччю людей відиічений факт, що більш талановитими і «обіцяючими» є люди з вкрай диких російських окраїн, «сибіряки». з Дону, з глухої-глухої Волги, з далекого північного краю, бо ці люди виросли поза всіма впливами «російської громадянськості» і «російської ОСВіТИ», які, наче поганий плуг землю, тільки псують, а не обробляють людину».
Ось на такому грунті, у такій, як тепер модно говорити, аурі .зводився величний храм російської культури. Зволився не завдяки їй, а всупереч. І виникає запитання: як це могло статися? Адже вбога земля не дає пишних сходів.
Василь Розанов пунктирно позначив цей феномен - формування основних культурних цінностей за рахунок припливу "окраїнних людей. Він сказав "А". Та міг и сказати і "Б" і "В"... Ми ж то знаємо, яка величезна хвиля синів України трудилася на ниві російської кльтури! Можна назвати дестяки тисяч імен, але достатньо і кількох. Микола Гоголь - у літературі, Дмитро Бортнянський у музиці, Володимир Боровиковський - у живописі, Олександр Безбородько - у мистецтві дипломатії, Володимир Вернадський - у науці... До цього можна додати, що в російську культуру абсорбувались представники багатьох поневолених народів, а з часів Петра І вона стала відкритою для західний ідей та впливів.
Але, розглядаючи російську культуру як певний синтетичний про-
дукт, ми все ж знову й знову повинні задумуватися над раніше заданим питанням: чи справді потрібна нам велика ложка, щоб черпати без розбору з великого казана? Адже, незважаючи на величезні досягнення, є в ній і те, чого я, наприклад, ніколи не пригорнув би до серця. І це не тільки наліт азіатчини, потяг до месіанства, байдужість до долі «інородців», шовінізм, який доходить до масового психозу... Чи варто нам сьогодні пропагувати клерикалізм і антисемітизм Федора Достоєвського, непротивленство Льва Толстого, українофобію Віссаріона Бєлінського, асиміляторські ідеї Олександра Солженіцина?.. І подібним прикла-
дам немає ліку! Мабуть, від казеінного захвату нам просто треба перейти до нормального критичного аналізу російської культурної спадщини, не забуваючи при цьому, мудрих слів академіка Вернадського:
«Суть українського питання полягає в тому, що українська (мало-
руська) народність виробилась у виразно окреслену етнографічну індивідуальність з національною свідомістю, завдяки якій намагання близьких і дальніх родичів перетворити її в простий етнографічний матеріал для зміцнення панівної народності залишались і залишаються марними. Національна самосвідомість українців розвивалася на ґрунті етнографічних відмінностей. , особливостей психіки, культурних тяжінь і нашарувань, що зв'язують Україну із Західною Європою, і історично сформованого укладу народного життя, пройнятого духом демократизму».
Це було написане у 1915 році. А ми досі не приступили всерйоз до
«видавшовання по краплі» того психологічного рабства, про яке так
прегарно писав Антон Чехов.
Березень 1994

Лялька пишет:Как Вам такое сообщение?  Конечно уже не раз готовились и к апокалипсису, и к концу света, и к темноте и вот опять,  новость была опубликована самим главой НАСА Чарльзом Болденом. С 16 по 22 декабря 2014 Земля на 6 дней погрузится в темноту.