Маленький столик за углом - Том II

Масёк пишет:И еще Андрухович...

Спойлер:

ЕЛЕГІЯ ПІСЛЯНОВОРІЧНОГО РАНКУ
Це — спроба написати вірш про нас. 
І про нашу учту, молоду і п'яну. 
Яке вино, яку хмільну оману 
вливав у юні горла щедрий час! 
Ми так жили, немов співали джаз. 

Хоча не джаз, а камерні концерти 
зринали нас, і ми ішли в снігах 
на гору, де ліси росли і птах 
кричав про щось таємне і відверте, 
і від любові можна було вмерти. 
Чи хто за нами йшов по тих слідах? 

Ти, Ігоре, сурмив у свій ріжок, 
в якому всі музики триста років 
шукали кайф і висновки глибокі, 
а нам зостались метушня і шок, 
і птах оцей, і молодий сніжок. 

Але яке внизу лежало місто! — 
достоту, як завершений офорт. 
Наш подих цвів і рвався із аорт… 
Читались вежі злагоджено й чисто, 
і я старого пса покликав свистом, 
так ніби то був бройґелівський хорт. 

Та я забув, либонь, про головне: 
йшов рік новий, те діялося в січні. 
В будівлях спали мляві й анемічні 
гуляки, що набралися до не- 
пристойності. А ти пекла мене, 

щоразу інша, не така. Ще з ночі — 
тi дві руки у мене на плечах 
я пам'ятав, і темне щось в очах. 
Але який кретин повірить в очі? 
Я підбирав ключі, слова пророчі, 
хоча на ранок мій поет зачах… 

Ага, внизу трамвай сумирно повз — 
такий порожній, мов нікому діла 
вже не було. Якась душа летіла 
над ним, промерзла, і дзвеніла повз 
Петра й Павла в задумі чуйних поз… 

Як тяжко повертатись на рівнину, 
скотитись по гладенькій мерзлоті, 
чи з'їхати, як я, на животі 
в ту вуличку, що вигинала спину, 
під маскарона бороду цапину, 
де пияки, трамваї і святі, 

де, все одно недремна, мов радар, 
націлений на сни, чигала зрада, 
а вихудлий біблійний виноградар 
на брамах був розіп'ятий, сподар. 
А з радіол шипів різдвяний дар 
(хоча його й забрязкала естрада). 

Туди, де всюди відбувався сон — 
тяжкий, похмільний, післяноворічний, 
туди, де кожен п'яний був зустрічний, 
а всі зустрічні — п'яні. В унісон 
співали ми, забувши про фасон. 

Хоч ми й були, мов мандрівні актори, 
і в нас був Ігор, він сурмив, як ас. 
Якась наївна віра у Парнас, 
чи то в Прованс,— але рушала гори!.. 
Отак ми йшли, немов сліпі у море,— 
і ти, і я, і всі навколо нас…

1993 (?)

 пошалил в 1960-м...  

Спойлер:

Bad Company
Грицько – як усі тенори, педераст. 
Іван – бонвіван, франкмасон, фармазон. 
Тарас – пияк і шланH, особливо на службі. 
Панько – графоман, а Марко – я сам не знаю, что несу. 
Панас мудодзвін, Борис буквоїд, 
Якович – атеїст кінчений, духовидець. 
Леська і Олька лесбіянки. 

Що й казати – паскудне товариство. 
Але в XX столітті картина має ще гірший вигляд: 
Павло Григорович – істинний сковородинець, так само тенор, арфістка. 
Максим Тадейович – мало що балабол, то ще й поляк. 
Бажан – жид, Фітільов – кацап. 
Мовчу про Бургардта і Йогансена. 
Микола Зеров: був би нічого, 
Тільки от зуби зіпсовані. 
Інженер Маланюк з кадетською виправкою, 
прямий, як єдина звивина. 
Доктор Донцов, ще пряміший, 
з руками чистими навіть після гри в карти. 
Доктор Кандиба, розвідник надр. 
Доктор Петров, просто розвідник. 
Потім ще пару чекістів, два-три комуняки, 
десяток академіків 
і – наввипередки, хто кого швидше здасть. 

Самовбивць замало як на велику літературу, 
ну та нічого. 

Література могла бути іншою, 
казав мій приятель, але дивися, дивися, хто це робив! 
Виключно живі люди: невдахи, пристосуванці, мученики. 
Самі тобі зболені, хворі, скулені, 
саме тобі обскубане птаство, підбите, нелітаюче, бідне. 
Література не могла бути іншою. 
Слава Богу, що дав нам саме таку – небораками писану. 

Обличчя перекошене, піт на скронях, 
сухість у роті, запах сірки, нудота, 
темний глухий підвал. 
Надобраніч, класики, поговоримо завтра. 
Здерта шкура Гомбровича 
безгучно падає вниз. 

теж, з 60-х...
* * *
Травень є травень. І ми неповторно живі, 
й наші сади мов ліси з непролазною тінню. 
Скільки тепла подаровано цьому камінню, 
світла — цим вікнам, підземного тління — траві? 

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів? 
Травня несем на собі неспокійну відзнаку: 
тут, між великістю каменя й малістю злаку, 
чи не обернеться милість природи на гнів? 

Скільки на наших очах облетіло кульбаб? 
Що залишається — стебел пусте безголів’я? 
Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я? 
Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап. 

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине. 
Ми поспішаємо жити, немов після мору. 
Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору, 
ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне

Спойлер:

"Хозяева" кафе – кошки, а люди приходят к ним в гости

Читать дальше:

Там - преимущественно сонное царство :)





Вход в котеечную







Гвоздь программы - молодая мейн-кунка. Ей нет и годика, она резвится и играет со всеми посетителями и пристаёт ко всем котеям. Шерсть как шелк. Еле-еле удалось эту юлу сфоткать.



А этот рыжий молодой Кот - герой. У него искусственный хрусталик и титановая кость в задней лапке. Что не мешает ему быть вполне себе бодрым. А в умении обаятельно спать - ему вообще равных нет.













А эта кошечка - явно новенькая. Стеснительная, робкая (что впрочем не помешало ей слизать всю молочную пенку с моего капучино)



Девочки сказали, что всего живёт 19 кошек - но не все пожелали в этот день выйти к гостям :)

Оплата там почасовая. Что-то вроде 250 рублей за час. И всё это время можно пить чай, кофе, брать и кушать все, что лежит в холодильнике. Нельзя только котеев кормить.
А на выходе - стоит коробочка, в которую можно и нужно положить пожертвование на корм зверикам.

Кстати, все "хозяева кафе" - толстые, лоснящиеся и ухоженные. И я проверила у всех лапки - коготочки-то на месте. Просто вот такие славные человекоориентированные коты :)

В общем, местечко прелестное. Только маленькое - всего четыре столика и два дивана. Очень советую!"

Кантілєна пишет:
60-і? Маську, а ти нічого не наплутав? Андрухович з цікавої родини, дід художник, батько лісник, але ж чи могла ці вірші написати, хоч і талановита, але ж 9-тирічна дитина???

не знаю...  действимтельно - фигня выходит...он сам в 1960 родился    я по датам не задумывался... Ну вот, глянь:

MaleFactor пишет:Пост для Маська):

"Хозяева" кафе – кошки, а люди приходят к ним в гости

MaleFactor пишет:А что вы Кондрата с ДР не поздравляете?